СПІЛКУВАННЯ У СТАНДАРТНИХ ЕТИКЕТНИХ СИТУАЦІЯХ

 

Поняття вітання. Звернення до незнайомої людини. Знайомство.

Є доволі багато комунікативних ситуацій, які за своєю суттю належать до етикетних. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо.

У суспільному житті людини такі ситуації повторюються безліч разів. І було б нелегко, та й недоцільно, кожного разу придумувати інакші вислови, фрази для їх мовного оформлення.

Оскільки ці ситуації мають стандартний, узагальнений характер, то їхнє мовне "забезпечення" є стереотипним, тобто усталеним, узвичаєним. 

Вітання

Зустрічаючись, знайомі люди вітаються. Вітаються між собою і незнайомі. Це залежить від традицій, соціальної належності людей, обставин, у яких люди перебувають, нарешті, від вихованості.

Формули вітання.

За своїм змістом вітальні формули у різних етномовних спільнотах дуже відмінні, різноманітні, іноді дивні з нашого погляду.
Стародавні єгиптяни запитували: Як пітнієш?, античні греки закликали: Радуйся!,
а сучасні монголи з'ясовують: Як кочуєш? Як худоба? – і такими фразами вітаються навіть університетські професори, які, звісно, не кочують і здебільшого не мають худоби.
Проте всім вітанням властива однакова етикетна спрямованість: засвідчити увагу до людини, ґречне ставлення до неї, побажати їй чогось доброго тощо.
Українська мова багата на вітальні формули. Вислови Доброго ранку! І Добрий ранок!; Добрий день! Доброго дня!; Доброго вечора! І Добрий вечір! є стилістично нейтральними. Їх у відповідну пору дня можуть уживати адресанти всіх категорій до адресатів будь-якого соціально-комунікативного статусу і в будь-яких ролях. Останнім часом увійшов в обіг вислів Доброї ночі!, яким найчастіше вітають свою аудиторію журналісти нічного теле- і радіоефіру.
Стягнене Добридень! у літературному мовленні нині вживають рідко, в основному мовці старшого покоління, а Добривечір! майже вийшло з ужитку. Із таких стягнених в одне слово етикетних словосполучень залишилося тільки Добраніч! Наведені вітальні фрази є уламками більших синтаксичних конструкцій на зразок Дай, Боже, добрий день!
Формулами Вітаю (тебе; Вас; вас)!; Радий (тебе; Вас; вас) вітати!; Моє шанування!; Дозвольте Вас (вас) привітати! вітаються зазвичай інтелігенти старшого і середнього поколінь. У ширших соціальних сферах, але також здебільшого людьми старшого і середнього віку використовується вислів Доброго здоров'я!
Молоді люди, вітаючись із друзями, знайомими, здебільшого звертаються до них словами Привіт! або Здоров! Слово Привіт! уживають як хлопці, так і дівчата, а також чоловіки середнього покоління. Словом Здоров! вітаються особи чоловічої, зрідка жіночої статі.
Зайшовши до церкви, спочатку потрібно помолитися, а тоді, підвівшись з колін, стиха привітатися з людьми, що стоять зліва і справа словами Слава Ісусу Христу! Зустрівшись у церкві поглядом із знайомою людиною, вітають її тільки легким нахилом голови.
У приміщенні з нарядженим покійником люди, що дотримуються українських християнських традицій, спочатку моляться за упокій душі померлого, а тоді неголосно вітаються з присутніми фразою Слава Ісусу Христу! Відповідають, як і в церкві, словами Слава навіки! Іншими словесними формулами на похороні не вітаються. Близькі знайомі можуть привітатися потиском рук, але цього не потрібно робити в кімнаті, де лежить покійник.
У дні двох найважливіших християнських свят і протягом визначеного часу після них українці, які шанують релігійні звичаї, вітаються словами Христос рождається! (відповідь – Славіте Його!) і Христос Воскрес! (відповідь – Воістину воскрес!).
Мовленнєва практика засвідчує доволі часте поєднання двох вітальних фраз: Добрий день! Вітаю (Вас)!; Моє шанування! Доброго здоров'я!; Доброго ранку! Радий тебе (Вас) бачити! У такий спосіб акцентується щирість взаємин. Підкреслює ввічливість, доброзичливе ставлення, теплоту стосунків називання після вітальної формули імені адресата: Доброго ранку, Софійко!; Моє шанування, пане Любомире!; Вітаю вас, панове студенти! Цій же меті слугують поширювальні фрази: Доброго дня! Кого я бачу! (Давненько ж ми не зустрічалися!; Яка несподіванка!; Яка приємна зустріч!).
Відповідь на вітання.
Правила доброго тону вимагають на вітання обов'язкової відповіді. Вона має бути словесною і супроводжуватися невербальними знаками вітання. Вживання тільки невербального знака (поклону, кивка, усмішки) за рівнем ґречності поступається словесному вітанню. Звичайно, не йдеться про невербальні вітання на відстані, у церкві чи в інших місцях, де є багато людей і де партнери не можуть зблизитися чи не хочуть привертати до себе увагу, заважати комусь. За будь-яких обставин обмін вітальними репліками має супроводжуватися зоровим контактом. Дуже неввічливо вітатися чи відповідати на вітання, не дивлячись на партнера.
Існують, однак, вітальні формули з облігаторними (від лат. obligatus – "обов'язковий") формулами-відповідями, заміна яких неможлива без порушення нормативності мовлення. Це не загальновживані вітання, а формули, використання яких регламентоване релігійно, конфесійно, партійно, професійно тощо, наприклад: Христос воскрес! – Воістину воскрес! Слава Україні! – Героям слава!

Фатичні фрази.

Після вітальних реплік мовлення часто продовжується фатичними фразами. Латинське слово fatuor має (крім інших) значення "говорити нісенітниці; провадити пустопорожні балачки". Отже, фатичні фрази використовуються не для повідомлення інформації, а щоб надавати природності спільному перебуванню з іншою людиною, привернути до себе її увагу, підготувати до сприйняття інформації. Тому фатичні фрази називають "контактовстановлювальними", потрібними для "обміну словами". Це, наприклад, вирази: Як поживаєте?; Як живеться; Що нового?; Що чувати? Що у тебе (Вас) доброго?; Як справи? Можна питати і про здоров'я (Як почуваєтеся?; Як здоров'я?) і навіть про сім'ю (Як (твоя; Ваша) дружина?; Як діти?), але в такому разі треба бути обачним і добре зорієнтованим щодо справ, характеру і настрою партнера, аби не потрапити в незручне становище або не спровокувати неочікувану відповідь.
Було би смішно й нудно, якби на фатичні запитання співрозмовник почав детально розповідати, як йому живеться, в якому стані його здоров'я, як почуваються члени його сім'ї. Зазвичай ці запитання ставлять тому, що "так прийнято". Отже, на них достатньо подякувати і обмежитися короткою фразою: Прекрасно!; Добре; Задовільно; Не скаржусь; Нічого; Усе по-старому; Як тобі (Вам) сказати?; Не найкраще; Погано! Ясна річ, що репліки з негативною семантикою доречні тільки в тому разі, коли співрозмовник – людина співчутлива, близька, якщо від неї можна очікувати доброї поради чи допомоги.
Давши на фатичне запитання позитивну, нейтральну чи негативну відповідь, також потрібно запитати: А ти (Ви) як поживаєш (-єте)?; А в тебе (Вас) як (ідуть) справи?; А тобі (Вам) як ведеться?; У тебе (Вас) що нового?

Хто з ким вітається.

Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. Деякі люди надають цьому виняткового значення й оцінюють інших людей за тим, чи ті вітаються першими, чи чекають, що привітаються з ними. 

Взагалі першим вітається молодший із старшим, підлеглий з начальником, чоловік із жінкою, але молода жінка першою вітається з літнім чоловіком. Не можна, однак, забувати, що у різних країнах традиції вітання неоднакові і вони не завжди збігаються з нормами українського суспільства.
Щодо вітання, є дуже розумне правило: першим вітається той, хто краще вихований. Проте, навіть знаючи це правило, багато хто його не дотримується, бо "шанує свою гідність". Насправді ж, гідність людини, що привітається першою, не тільки нічого не втрачає, а, навпаки, виграє. Але все-таки першими мають вітатися молодші зі старшими, чоловіки з жінками, соціально нижчі з соціально вищими.
Першим незалежно від віку, статі, посади вітається той, хто проходить повз когось або переганяє його. І звичайно, той, хто підходить до гурту, заходить у приміщення. У гостині спочатку вітаються з господинею, потім із господарем, а тоді з рештою присутніх, не обминаючи й дітей.
Коли зустрічаються пари, то спочатку вітаються між собою жінки, тоді чоловіки і жінки, а насамкінець чоловіки з чоловіками.

Фонетика вітальних фраз та їх невербальний супровід.

Акт вітання короткотривалий. Короткими є і вітальні формули. Тому в ситуації вітання важливого значення набувають фонетичні складники мовлення: сила голосу, тон, тембр, темп, а також невербальні знаки: погляд, вираз обличчя, поза тощо. Вітальна репліка, вимовлена тихо, "під ніс", і без зорового контакту, може бути не зауважена або витлумачена як вияв негативного ставлення до адресата. По-різному сприймають вітальні фрази в поспішному й повільному темпі, з м'яким, несміливим, пригніченим чи злим тембром, з насупленим, іронічним, меланхолійним поглядом, з радісною, удаваною, єхидною посмішкою.
Словесні вітання супроводжують невербальними знаками з такою ж (вітальною) семантикою: жінки – плавним нахилом голови, чоловіки – легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови, молоді люди такими ж, але трохи нижчими поклонами.
Тим, хто вітається, дуже личить привітна усмішка. Поклоном із усмішкою можна привітатись і без слів, але тільки з близькими знайомими, друзями. Це також стосується вітання піднесеною вгору рукою, стисканням власних рук.

Де як вітатися.

Вітаючись на вулиці з тим, хто стоїть або проходить у зустрічному напрямку, потрібно повернути голову в його бік і вклонитися. Коли з кимось вітається Ваш супутник, то і Вам треба це зробити. Так само треба відповісти поклоном і тому, хто привітався з Вашим супутником. Це правило стосується тільки чоловіків. Жінка відповідає на вітання з її супутником незнайомої їй особи лише тоді, коли воно виразно стосувалося її (жінки).
Вітаючись через вулицю, не потрібно кричати: це вважають непристойним. Достатньо зорового контакту і нижчого поклону. Якщо відстань перевищує 30 кроків, можна не вітатися.
Неправильно вітатись, порівнявшись із адресатом. Так само негарно вітатися з надто великої відстані, бо це може бути по-трактовано як схильність до чиношанування, підлабузництва, улесливості.
Вітаючись, обов'язково треба вийняти цигарку з рота, а руки з кишень і зняти темні окуляри. Останнє не поширюється на людей із вадами зору.

Література:

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – С. 154-222.

2. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 51-52.